Трохименко Юрій

Герой проєкту "Лікарі для героїв"

23.03.23 р поблизу н.п.Гряниківка Харківської обл. під час виконання бойового завдання отримав вогнепальне поєднане осколкове поранення голови та верхніх кінцівок. Дотичне поранення правої щоки з переломом кута та тіла нижньої щелепи та дефектом м'яких тканин. Множинні сліпі та наскрізні поранення лівої кисті з дефектом м'яких тканин. Множинні сліпі поранення м'яких тканин правого плеча. Компартмент-синдром обох верхніх кінцівок на рівні в/3 обох плечей. Некректомія обох верхніх кінцівок на рівні верхньої третини плеча через довгу евакуацію з поля бою, втрату крові та неможливість надати своєчасну допомогу.
Юрій мешканець Тернопільської обл.З дитинства був наполегливим хлопчиком. Тому в підлітковому віці обрав професію електрика, яка була йому до душ. Згодом, не вагаючись, пішов на строкову службу. Це ще більше загартувало його і розставило пріоритети в житті.У 2017р. одружився та за рік став батьком донечки Софійки. Ще малим Юра хотів мати сестричку. Тому доня стала найбільшим скарбом у житті.Працював у Збаразькому РЕМ спочатку електромонтером, згодом інженером з ремонту. Мріяв про кар'єрний ріст. Але життя внесло свої корективи.З початком великої війни чоловік одразу пішов добровольцем в Територіальну оборону м.Тернопіль. 
"Це усвідомлений вибір, усвідомлений вибір захищати Україну. Це геройсько, це вище слів. Ти розумієш, що можеш загинути, що ти можеш залишитися інвалідом, але ти усвідомлюєш та радієш від того, що ти робиш цю роботу, що від тебе багато чого залежить. Я став на захист держави зі своїх моральних принципів. Захист свого будинку, захист своєї сім’ї – іншого вибору не було".
Пройшовши бойове злагодження, бригаду ТРО відправили на захист до Харківської обл. Там Юрій зарекомендував себе здібним командиром відділення.Його підрозділ прийняв бої в кінці серпня 2022 року поблизу міста Ізюм на межі Донецької та Харківської областей.
"Ми допомагали в боях за Краснопілля, потім Дуби, потім уже ближче на Харківщину переводились. Завданням стояло, щоб п’ять днів допомогти утримувати позиції, а потім відходити. Оце на четвертий день ми помітили, що ворог підходить. Почався стрілецький бій, ми відкинули їх і вони почали артилерією нас розстрілювати."
Про останній свій бій герой згадує: "У цьому бою я й отримав поранення від міни. Прилетіла міна, розірвалася, уламками посікло мені обличчя, руки. Прибіг медик, наклав мені турнікети, вколов знеболююче. Я його прошу: візьми мене за бронежилет, зведи мене і я добіжу до опорного пункту. Погодився. Я біг, по дорозі злетіла каска. І мене вже тоді хлопці прийняли".
Коли Юрія евакуйовували з поля бою, він кілька разів втрачав свідомість через крововтрату."На евакуацію довелося чекати довго, бо в небі літало дуже багато москальських «пташок», нас далі обстрілювали. Намагалися застосувати радіопридушення для дронів, але це не спрацювало."
"Прокинувся в реанімації в Харкові. Те, що руки мені ампутують, я розумів ще під час евакуації. Я був морально до того готовий...".
Після протезування в США і реабілітації Юрій повернувся на свою цивільну роботу. В майбутньому має намір зробити операцію з пересадки рук.
Юрій та його дружина Ірина зараз допомагають військовим і їхнім родинам, які теж переживають ампутації. Розповідають про свій шлях, дають поради, діляться досвідом.